ЗМІ приголомшили масштабами корупції в українському спорті: розслідування

Про це пише видання Останній бастіон. Наводимо матеріал без коментарів та ремарок. Редакція не несе відповідальність та не перевіряє інформацію оприлюднену сторонніми розслідувачами.

Одразу чотири спортсмени паралімпійці: чемпіони та призери Паралімпіад та Дефлімпіади - Інна Візір, Сергій Ємельянов, Ірина Гусєва та Юрій Марченкозвинуватили своїх тренерів у вимаганні коштів з призових, які вони отримують за участь у змаганнях.

Спортсмени вказують, що вимагання відбуваються на рівні керівництва системи фізкультури та спорту осіб з інвалідністю «Інваспорт», що функціонує в Україні на державному рівні.

Спортивні чиновники настільки знахабніли, що впровадили системні побори зі спортсменів паралімпійців та дефлімпійців, які представляють Україну на міжнародній арені, та здобувають спортивні перемоги для нашої країни на Паралімпіадах та Дефлімпіадах.

Триразова дефлімпійська чемпіонка з карате, володарка 2-х золотих, срібної і 2-х бронзових медалей Дефлімпійських ігор (2017), чотириразова чемпіонка світу і триразова чемпіонка Європи Інна Візір зазначає, що вона з раннього віку вирішила займатися спортом та попросила батьків віддати її на бойові мистецтва.

У 14-річному віці Інна Візір потрапила в групу до тренера Богодистого Миколи Івановича.

У 15 років вона вперше поїхала до чемпіонату світу до Франції. Інна Візір зазначає, що їй тоді запропонували взяти іншого тренера, але вона відмовилась, бо у неї вже був тренер.

Візір зазначає, що Микола Богодистий справді був фанатом своєї справи. І вона вірила, що дійде з ним до кінця.

У 15 років Інна Візір виграла дві золоті медалі. Тоді їй запропонували в федерації глухих «Інваспорт» підписати контракт з ними, щоб вона могла працювати з федерацією, і тим самим прославляла нашу країну на міжнародній спортивній арені. Інна Візір погодилася на пропозицію, але її тренера не взяли на контракт.

Спортсменка визнає, що це було її рішення, і вона вважає його вірним.

"Я була не згодна з тим, що мені дали гроші, а йому ні. Тренер і спортсмен - це спільна праця. Це як своєрідний магніт в якому без тренера і спортсмена немає результату", - зазначає Інна Візір.

На чемпіонатах світу були дуже гарні результати, і з Миколою Богодистим федерація підписала контракт.

На Дефлімпіаді у 2013 році Інна Візір виграла дві медалі: золото і бронзу.

Як зазначає Інна Візір, потім з’явилася команда. До їхнього залу почали приходили інші, вони всі поважали тренера. Були як одна родина.

У 2017 році відбулася чергова Дефолімпіада. На той момент Інна Візір виграла 5 медалей (із них: дві золоті, одна срібна і дві бронзи)

Візір пише, що на той час, у неї було два тренери Богодистий Микола Іванович і Канівець Владислав.

Інна Візір зазначає, що Федерація глухих «Інваспорт» та її тренер забрали у Владислава Канівця кошти, які він отримав за її медаль, та вигнали його з команди.

"На той час, у мене було два тренери Богодистий Микола Іванович і Канівець Владислав, котрому з цікавістю можу розповісти з його дозволу що трапилось з ним. Як федерація і мій тренер забрали у нього кошти, які він отримав за мою медаль... Забрали всі гроші... І потім просто вигнали його з команди", - зазначає Інна Візір.

У коментарі "Останньому Бастіону" Інна Візір зазначила, що Владислав Канівець отримав 700 тисяч гривень преміальних і віддав 500 тисяч на руки Богодистому Миколі.

Інна Візір також розкрила схему вимагань та поборів у команді.

"Хочу розкласти по поличках все, що відбувалося у дефлімпійській збірній, що стосується саме поборів. З цифрами і прізвищами. Зло має бути покарано", - зазначила Інна Візір.

"Перші свої медалі на чемпіонаті світу я завоювала, коли мені було 15 років. Після цього мені запропонували підписати контракт з «Інваспортом».

У 2013 році я завоювала золото і бронзу Дефлімпійських ігор, за що я отримала преміальні, після чого нам прямим текстом сказали, що маю віддати 10% від своїх преміальних.

Ми мали цю суму перевести в готівку й особисто відвезти їх до Києва у спортивну Федерацію глухих України. Я особисто віддавала цю суму безпосередньо голові СФГУ Леоніду Косицькому, який, до речі, очолює цю організацію. Я його питала навіщо ми віддаємо гроші, на що він відповів: на благодійність.

Я казала, що можу сама перерахувати кошти, на що отримала негативну відповідь. Я поклала гроші на стіл, він переклав їх до конверта, після чого я вийшла з кабінету.

Тоді я отримала від держави в якості преміальних 1 мільйон 200 тисяч, з яких 10% віддала.

Вважаю, що ці кошти пішли на якісь інші справи, аж ніяк на благодійність. Точно знаю, що на чемпіонати Європи та світу нам держава виділяла кошти, куди йшли ті гроші, що віддавали спортсмени, залишається тільки здогадуватися.

До того ж на всеукраїнські змагання спортсмени їздили за власний рахунок, і СФГУ нам ніяк не допомагала в цьому, говорячи, що це ваш досвід, маєте вкладати в себе свої гроші.

На Дефлімпійських іграх 2017 року я завоювала 4,5 мільйони гривень, і з них 10% відразу пішло у СФГУ.

І тоді всі разом поїхали до Києва, і особисто я віддала 500 тисяч гривень.

За чемпіонати світу і Європи також були преміальні від Міністерства, також були преміальні від Полтавської міськради, і я, як і всі спортсмени, віддавали ці 10% преміальних тренеру Миколі Богодистому, котрі, як він казав, відвозив до Києва.

Я пробувала протестувати, але тренер і куратор карате у СФГУ Олександр Земечев, мені відповідали:

«Просто віддай, інакше у тебе не буде ані фінансування, ані стипендії».

І вони дійсно так і робили: позбавляли спортсмена всього. Так, наприклад, один спортсмен (Беленок Максим) не віддав 10% від преміальних за медаль чемпіонату світу (2021), які йому виплатило місто. Він відмовився від виплати, через що і був звільнений.

Додам, що першу місячну стипендію, яку нам нараховували, ми теж віддавали у цю федерацію (Леоніду Косицькому).

Також в збірній існував, напевно існує й зараз, такий собі фонд, в який спортсмени мали відраховувати свої гроші – ці кошти начебто йшли на наш розвиток юних спортсменів.

Цей «фонд» - це картка «Ощадбанку» тренера Миколи Богодистого, на яку спортсмени мали обов’язково перераховувати гроші. Сам тренер розписував, хто й скільки мав туди перераховувати. Спортсмени іноді протестували, але все ж віддавали. Мова йшла про десятки тисяч гривень. Наскільки я знаю, нещодавно була в збірній комісія, і ця карта тепер у капітана збірної…"

В якості доказів спортсменка опублікувала переписку в чаті збірної.

Інна Візір закликала всіх спортсменів, які знають про ці побори, виступити й розповісти про це спортивній спільноті.

Також Інна Візір описала ситуацію у команді та обставини її виключення зі збірної:

"Потім була складна ситуація, тренер часто на змаганнях випивав алкоголь, пиячив якби мовити. Було таке, що він мене виводив в м. Одесі на татамі дуже в алкогольному стані, що тоді його суддя попросив покинути зал коли я була в фіналі і мені дуже була потрібна його допомога! І так на кожних змаганнях.

Тоді в нас з них почалися сварки. Я була капітаном збірної і перекладачем жестової мови. Ми багато разів розмовляли з тренером з командою, але це не допомагало по цей день. Потім появилися різні штрафи в грошових розмірах. В маленькій незначній помилці і штраф...

Потім до команди прийшов новий тренер Буряк Олександр, і все перевернулося. Тренер перестав нас чути. Він змінився в іншу сторону. Я тренеру це говорила не одноразово.
В команді розпочався бардак, хаос. Дійшло до того, що я помітила те, як мене почали прибирати з команди...

Я дуже багато чула і розуміла про що вони говорили, як вони сміялись над спортсменами, як вони дражнили їх, елементарно цькували...

Було таке, що одного спортсмена тренери вивели з себе на татамі, в той час, коли він спарингував зі спаринг-партнером, то вони сміялися з нього, і починався конфлікт...

Тренер часто говорив мені « я тобі дав шоколадку, і я в тебе її заберу». Не сунь носа. Я цього вже морально не могла терпіти.
Дійшло до однієї ситуації, в перед останній день наших зборів я стояла в спарингу з хлопцем, який приїхав працювати з нами як спаринг-партнер - Сонних Валерій. Він відомий серед каратистів. Він постійно проводив нам тренування на зборах, а тренер просто сидів... Таке інколи враження було, що цей юний хлопець нас тренує, в той час, коли тренер тільки записує щось собі в блокнот. А потім коли збори закінчувалися, він з блокнотика нас тренував, і коли я стояла в спарингу.

Мені з ноги Валера попав в голову так, що мене аж відкинуло і я куверкнулась. В цей час моя рідна сестра знімала на відео (я часто це роблю, бо я потім бачу свої помилки) я тоді встала і розплакалась.

До мене ніхто не підійшов... Валера не вибачився. Тренер як сидів, так і сидів. Сестра підбігла до мене і допомогла мені. Я потім вийшла на балкон і мені образливо було від того, що до мене не підійшов тренер. Мені було дуже погано, мене почало нудити...

Коли закінчилось тренування я чоловіка сестри попросила мене відвезти в лікарню, щоб подивилися лікарі, та зробили для мене знімок. Я розуміла що могло трапитись! В цей час дізналася моя мама від сестри. І не могла мені додзвонитись, так як я в цей час розмовляла з лікарем. Вона дуже хвилювалася і подзвонила до тренера. Де я зараз ? Що зі мною ? Він відповів на це НЕ ЗНАЮ. Вона почала сваритись що відпустив мене одну. І вже почалася велика сварка.

Мені лікар написав діагноз струс мозку і забій шийного позвоночника. Наділи корсет, терміново зробили мені МРТ. Зранку я прихожу в спортзал, так як у нас були збори. Тренер кричав на мене «якого фіга йому телефонує мама моя і свариться і якого фіга я поїхала без його дозволу в лікарню». Я старалась пояснити йому, що трапилось …А він мене навіть не слухав,а навпаки кричав, чому я сперечаюсь.., так як я маю стояти, мовчати, і звісно слухати його. І при всіх спортсменах почав сварити мене. Я, дуже розплакалась, і вийшла з залу…за мною вибігла моя сестра. Вона не могла мене залишити одну в такому стані.

І потім їй дали попередження, що якщо вона ще раз так зробить, то вилетить з команди разом зі мною.

Потім, була написана доповідна на Київ, до федерації глухих.

Коли приїхав Донецький Олександр наш делегат, який опікується нашим видом спорту. Він сказав, що розбереться з цією ситуацією. Я йому повірила…але врешті решт він був разом з тренерами (вони між собою гроші ділили, які з нас вимагали), і звісно в його інтересах було мене відправити куди по далі.

Перед цим вся команда стояла за мною (були на моєму боці), підтримували мене, заспокоювали мене, і звісно говорили, що ітимуть до кінця зі мною. Що правда буде на нашій стороні, що нас почують.

Перед зборами, коли повинна була приїхати комісія з Києва, тренер з вечора їздив до спортсменів додому, і говорив з ними, тим самим ставив їх перед вибором … Підтримати мене, або залишитись в команді (і він сказав, щоб вони не забували те, що він приймає рішення хто поїде на Олімпіаду) коли я зізналася про цей випадок, то я відразу сказала, щоб вони підтримали команду. Я ж розуміла, якщо мене виженуть з команди, то я зможу впоратися жити без спорту і знайти собі роботу... А глухим спортсменам - це дуже важко буде. На зборах так все і сталось...

Потім мене викликали в Київ, щоб поговорити зі мною і тренером в Інваспорті. Я прийняла рішення, поміняти тренера на іншого. І коли тренер почув це, то він відразу попросив дати мені дискваліфікацію на 2 роки за неспортивну поведінку капітана збірної. Я тоді була дуже відчаї від того що мене ніхто не чує, що я говорила ... Тренер з блокнотика прочитав 8 підстав, щоб мене звільнити:

Я продавала вітаміни, які нам видавали на зборах (правда я не всі вживала вітаміни, але я ніколи їх не продавала. Я знаю, що тренер видавав ці вітаміни іншим здоровим спортсменам які тренувалися в нього в іншій здоровій групі (кіокушинкай карате). А нам видавав невелику кількість).

Те, що я сперечаюся з ним (так я це робила тому, що він був не правий… (алкоголь , фінансові ресурси).

Я курила кальян

Що я вимагаю гроші в спортсменів (це була не правда) це вигадки тренера

Граю в азартні ігри

Я поїхала без дозволу до лікаря( ще мене він змусив написати заяву, що я нібито впала, і через це отримала травму, (є переписка, як він це благав написати). Я написала, як він просив якогось фіга.

Налаштовувала спортсменів проти тренерів ( я ніколи цього не робила, це не професійно, і це був вибір самих спортсменів).

Уже не пам’ятаю, але щось з вище перечислених…

І коли почула комісія ці слова від тренера то були в шоці. Мене попросили пояснити все це, але я тоді була в шоці (і мені хотілось кудись забігти. Мені було правда тоді обідно що він говорив, це була не правда) але я розуміла навіщо це він робить. Я завжди все знала, чула що вони говорять між собою, і я розуміла, що в цій команді зайвою була. Я, і що мене хочуть з неї просто вижити. І повірте, мені вже не хотілось щось комусь доказувати ... Так все і склалося. Я отримала дискваліфікацію на 2 роки, і тоді по закінченню контракту, мені повернули трудову книжку, при цьому сказавши «що не треба наводити кіпіш по цьому поводу, бо тобі не дадуть стипендію». Вже почалися погрози. І коли я хотіла податися на довічну стипендію, у мене прийняли документи , але їх як потім було відомо не подавали до президента. Бо так хотів тренер. Одна людина мені сказала, що це робота тренера.

Тренер, до сих пір не може заспокоїтись.

І кожного разу у сварці в команді, згадує мене, звісно ж образливими словами… А цікаво те, що говорив, погрожував спортсменам такою фразою: «поїдете до Інки збирати клубнику в Шотландію»я на той момент справді поїхала, щоб заспокоїтись, відволіктись, в мене була величезна образа на тренера…як він міг так зробити ! Коли ми разом починали цю дорогу то …всі сваряться, але треба вміти і миритись, а залишатись людиною! А потім виявилось, що стипендію мені не положено. Все вирішують тренери.

2 роки я подавала документи.

2 роки я чекала.

Нікого не чіпала, мовчала. Але я зрозуміла, чому спортсмени покидають нашу країну немає підтримки нігде, корупція. Хто дає гроші той попереду… але справедливості немає. І з цим я змирилася (і покинула нашу країну, де могла ще продовжувати кар’єру і прославляти, представляти нашу країну)", - зазначає Інна Візір.

"Останній Бастіон" хотів отримати коментарі щодо даної ситуації у Миколи Богодистого, але на наші дзвінки він не відповідав.

Також ми звернулися за коментарями до очільниці Управління молоді та спорту Полтавської облдержадміністрації Марини Трофименко (протеже зрадника та колаборанта іллі киви), але вона відмовилася давати коментарі.

Нагадуємо читачам, що у Полтавській обласній раді досі сидять соратники іллі киви від ОПЗЖ, серед яких права рука іллі киви Олег Панкратьєв. Вони продовжують розпилювати бюджет Полтавщини, прикриваючись розвитком спорту, та якимись незрозумілими ініціативам. Про їх діяльність ми розповімо пізніше.

Підняті питанні корупції та вимагання тренерами коштів у спортсменів, це непоодинокий випадок. Подібні заяви робилися й іншими спортсменами.

Про корупцію та здирництво у "Інваспорт" повідомив дворазовий паралімпійський, чотириразовий чемпіон світу, чотириразовий чемпіон Європи Сергій Ємельянов.

Ємельянов зазначає, що зараз не є членом паралімпійської збірної України, хоча має бажання виступати за збірну, і має високий рівень майстерності і підготовленості, щоб підіймати прапор України на великих міжнародних змаганнях.

Сергій Ємельянов пояснив як він втратив місце у збірній.

"В лютому 2022 року, коли почалася війна, паралімпійська збірна України була на зборах в Туреччині. Коли про це дізнався, відразу сказав головному тренеру В’ячеславу Загребі, що їду на Батьківщину, де в мене дружина та дитина, та до того ж я мав допомагати як цивільним, так і військовим.

Наприкінці лютого я був в Дніпрі та активно зайнявся волонтерською діяльністю, десь разів двадцять їздив на східний фронт – в Бахмут та й далі, возив хлопцям найнеобхідніше - дрони, тепловізійні приціли, одяг, оснащення. Виставив на продаж золоту паралімпійську медаль, кошти від продажу якої також пішли на допомогу ЗСУ. Взагалі, вважаю, маємо віддати все, що в нас є, задля нашої перемоги.

Мені, до речі, коли виставив медаль на продаж, мені зателефонували із як представились уже не пам'ятаю, бо давно було, мабуть, секретарка, і запитали, чого це я їх не запитавши, виставив медаль на продаж, на що я відповів, що можу робити зі своєю медаллю все що завгодно.

Десь на початку квітня ми домовились із В’ячеславом Загребою про те, що я готуюсь до чемпіонату Європи, який буде у серпні у місті Мюнхен Німеччина. Але після місяця підготовки дізнався, що мене ніхто нікуди не бере, а наступного року мені не дадуть ставку, тому що я в цьому році не виступав. Про це мені повідомила керівник дніпропетровського обласного «Інваспорту» Олена Зайцева, вона ж генеральний секретар національного комітету спорту інвалідів. Вони так і сказала ми вирішили із Загребою.

Після чемпіонату Європи поїхав до Зайцевої Олени дізнатися про своє майбутнє, а вона так мені в лоба й каже:

«Пиши заяву на звільнення. А якщо ти не в складі збірної України, то ми в тобі і стипендію заберемо».

Приблизно така була розмова.

Після цього спробував зателефонувати до В’ячеслава Загреби, але він відповів що я не мав права питати у керівника нічого то ж тепер не їду", - заявив Сергій Ємельянов.

Після звільнення Ємельянов працював і на «Новій пошті», і в супермаркеті (охоронцем), адже треба було на щось жити.

Далі Ємельянов розповів про перепони, які чинить федерація у його спортивній кар'єрі.

"Коли зрозумів, що в збірній України, принаймні, найближчим часом, не виступатиму, десь два-три місяці писав у веслувальні федерації різних країн, пропонуючи свої послуги в якості спортсмена, чи тренера. Потім я запросив "відкреплення" від Федерації каное України, але голова ФКУ Ігор Слівінський мені відмовив, сказавши, що йому ніхто не заплатив за це кошти.

Він зателефонував під Новий рік і сказав: ніхто грошей не сплатив, тож я принципово відкріплення не даю, і ти три роки не маєш право ніде виступати то ж твоя кар’єра зникне.

Таким чином, мені тепер треба чекати ще три роки, щоб можна було виступати за іншу країну якщо своїй країні я не потрібен", - написав атлет.

Наразі Ємельянов працює в Грузії, та тренує юних веслувальників.

Також Сергій Ємельянов пояснив причини такого ставлення до нього з боку чиновників.

"Кожного року, десь з 2017-го мене намагалися звільнити, кажучи я порушую режим і погано впливаю на команду. Але все це, як кажуть, було висмоктано з пальця.

Можливо, таке ставлення до мене через це, що я не ділився 10% від суми преміальних.

Вже багато років в Україні працює така система – кожен паралімпієць має віддати в свій обласний «Інваспорт» 10% преміальних отриманих за Паралімпійські ігри, чемпіонати світу і Європи

Десь через місяць після отримання преміальних за перемогу в Ріо 2016 В’ячеслав Загреба мені повідомив, що я винен 10% від своїх преміальних обласному «Інваспорту».

Я відмовився. Так він три-чотири рази наголошував на цьому, але тоді я не дав. На що він сказав, що «Я свою частку дав, а ти тепер пеняй на себе». А тренери також отримують не маленькі преміальні за кожного медаліста. І теж мають «чохлити» 10% преміальних обласним організаціям «Інваспорту».

Потім Загреба постійно давив, щоб спортсмени віддавали 10% своїх преміальних за чемпіонати світу і Європи в обласні організації «Інваспорту». Це, звісно, ніде не прописано, просто вони так захотіли, бо дуже "важко" працюють. Якщо не згоден, вони можуть «забути» подати тебе на стипендію, чи не взяти на збір. Багато є важелів такого тиску.

В Дніпрі В’ячеслав Загреба, який, до речі, є ще й головним тренером паралімпійської збірної України з академічного веслування та параканое - відвозив ці кошти до обласного «Інваспорту», а саме Олені Зайцевій.

Така система працює не тільки в Дніпропетровській області, але і по іншим регіонам, і не тільки, звісно, в параканое.

Ще в 2016-му році були скандали з цього приводу, адже плавці не хотіли віддавати ці 10%, адже вони завоювали по 8 медалей.

А потім мені так прямо і сказали, що якщо ти не віддаєш, ми створимо тобі проблеми. Прийшлося віддавати – в 2017, 2018, 2019 і навіть в 2021, за Токіо. Така система, наскільки я знаю, існує і в академічному веслуванні, і в плаванні, і в дзюдо, і в тенісі, і в легкій атлетиці.

І не тільки в паралімпійському спорті, а й в дефлімпійському спорті (тут виступають спортсмени з вадами слуху)…

Якщо відмовляєшся, не будеш отримувати ані зарплатні, ані стипендії. Знаю, що кілька спортсменів спробували боротися із цією системою, але наступного року їх вже не було в збірній, їх звільняли. Це не залежало від їхньої перспективи. Звільнять і забудуть, незважаючи на регалії. Як це сталося зі мною. Багато паралімпійців і дефлімпійців завершують свою кар’єру, тому що не бачать сенсу займатися спортом, а в подальшому не знають, в чому себе знайти.

Можу сказати, що вся збірна України з параканое, сплачує ці відсотки преміальних в свої обласні центри. Чи йде це нагору, я не знаю.

Паралімпієць повністю залежний від «Інваспорту»: в плані зборів, зарплатні і стипендії. Будеш погано себе вести – на збір не візьмуть, обріжуть стипендії, чи зарплатню. Можуть обрізати до половини, чи до чверті ставки. Знаю таких спортсменів, які працювали за 25% ставки", - констатує Сергій Ємельянов.

Сергій Ємельянов зазначає, що хотів надалі виступати за Україну, але не може виступати, якщо в спорту інвалідів України така корупція.

"Я, наприклад, не знаю, де знаходиться мій човен - човен, який мені надала в минулому році фірма «Пластекс» - він немов розчинився у повітрі. Ну, як можна працювати з такими людьми.

Після звільнення я двічі писав листа на тоді ще тільки Міністра спорту Вадима Гутцайта з проханням вирішити це питання: один, потім, через місяць - другий, але він відповів, що це ваші проблеми – вирішуйте самі.

Зараз я не бачу перспективи виступати за збірну України, тому же займаючись параканое, я не можу ані заробити собі на життя, а не допомагати нашим військовим зокрема й веслувальникам, які на фронті. Я зрозумів, що своїй країні я не потрібен. Скоріш за все, цей олімпійський цикл я пропущу. Можливо, наступного року виступлю в чемпіонаті світу Побачимо…

Ставлення до спортсменів змінилося, коли, з 2018-го року, на закордонні збори з В’ячеславом Загребою стала їздити його сім’я. Відтоді він міг дозволити собі й накричати на спортсмена, і нецензурно висловлюватися.

Його сім’я була включена в наказ Мінмолодьспорту, тобто була на зборі за державні кошти:

• дружина в якості тренера,
• сини – в якості спаринг-партнерів, але, як ви розумієте, ці функції вони не виконували.

А якщо Загреба брав реальних спаринг-партнерів, то вони мали всі добові віддавати йому, в противному випадку знайдуть іншого. Який згоден на такі умови. А ще він возив свого сина за державні кошти на Паралімпійські ігри – і в Ріо, і в Токіо…

Ще б хотів додати за виділення коштів на спортивне харчування та інше (5000 на кожного спортсмена на збір). Кому хотіли, тому видавали, але по зборах проходять всі. Дуже часто бувало, що видавали вже все прострочене харчування. Тобто видавали вже тоді, і то не в повному обсязі, коли добігали кінця терміни придатності".

Сергій Ємельянов зазначив, що готовий свідчити за цією справою, якщо вона дійде до прокуратури. Він закликав всіх спортсменів-паралімпійців і дефлімпійців не мовчати, а виступити з такими заявами.

Сергій Ємельянов також звертає увагу на фігуру Олени Андріївни Зайцевої – генеральну секретарку НКСІУ (Національного комітету спорту інвалідів України).

Він зазначає, що через неї йдуть всі грошові потоки. А в спорті інвалідів України вона відома як «Хазяйка».

10%, а той більше, які паралімпійці мали сплачувати зі своїх кров’ю зароблених преміальних на Параліампійських іграх, Дефолімпійських іграх, чемпіонатах світу і Європи, це напевно крапля в морі.

Хоча після Паралімпійських ігор у Токіо тільки головний тренер збірної України з параканое В’ячеслав Загреба відвіз Олені Зайцевій, за моїми підрахунками, 48100 доларів. І це тільки 3 медалі (2 золоті, 1 срібна). А всього збірна України завоювала тоді їх 98 (24 золотих, 47 срібних, 27 бронзових). Тож уявіть масштаби".

Сергій Ємельянов зазначає, що на неї зареєстровані (вона є засновником) ТОВ "ТУРИСТИЧНА АГЕНЦІЯ "ПРОФІТ" , через яку, відмиваються гроші, адже через неї купувались квитки для усіх параспортсменів, помічників, тренерів, менеджерів, а також вона була засновником страхової компанії ТДВ "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "ГАМАЙУН", де страхували спортсменів, але їм напевно нічого не виплачували, бо страховка не покриває нічого.