Навіть коли диктатор Путін почав уникати появи на публіці й зустрічатися лише із заздалегідь підготовленими працівниками ФСО, він попри це не відмовлявся від заходів із дітьми: їздив до шкіл малювати котиків, проводив класні години та організовував "патріотичні хвилинки" під час всіляких форумів. Якщо проаналізувати публічну діяльність рашистського президента, можна дійти висновків, що спілкуванню з підлітками у тій чи іншій формі диктатор надає безумовну перевагу за будь-яких обставин. З чим пов'язана маніакальна зацікавленість Путіна дітьми, пояснити нескладно: для Кремля кожен неповнолітній – це майбутній солдат і воєнний злочинець, якого треба "правильно" виховувати.

Зокрема, й через цей факт, росіяни роками вибудовували свою зовнішню та внутрішню політику, заграваючи з питаннями дітей. Створивши ще у далекому 2014-му фейки про розіп'ятих хлопчиків, Кремль апелював до Заходу, мовляв, "нацисти вбивають дітей". Картинки з нібито постраждалими від війни скривавленими малюками, або ж із тими, хто "місяцями жив у підвалах Слов'янська", активно тиражувалися пропагандою на внутрішній ринок.

Путін і його зграя використовували дітей для мобілізації власного суспільства, отримання потоку добровольців, а також для закріплення ненависті до українців. Ці пропагандистські наративи виявилися найбільш міцними, то ж навіть після майже двох років повномасштабної війни деякі полонені рашисти досі пояснюють, що взяли до рук зброю заради захисту "дітей Донбасу" чи помсти за них.

Зрозуміло, ніяких суперечок подібна аргументація не витримує. Однак велика кількість росіян саме так і пояснює собі бажання знищувати населення сусідньої країни. Адже навіть затьмарений рашизмом мозок не визнає того простого факту, що загарбники позбавляють життя задля задоволення. Проте, якщо скористатися двоєдумством, у наших сусідів все стає на свої місця: війна – це мир, порятунок – це вбивство. Відхрещуючись від своїх дітей, російські жінки купують собі новеньку "Ладу", дивляться шоу Скабєєвої та моляться за порятунок тих самих "дітей Донбасу".

Спираючись на абсолютно вигадані події, яких ніколи не відбувалося у житті, росіяни та підконтрольні ними бойовики з 2014 року скоїли десятки тисяч воєнних злочинів. Зокрема, й над дітьми. Продовжують вони це робити й досі: забирають неповнолітніх із родин, депортуючи до Росії. Вбивають підлітків за проукраїнську позицію, ґвалтують і катують. Детальніше про те, як Путін і його прихильники створили найбільшу у світі мережу з викрадення дітей, читайте у матеріалі 24 Каналу.

Популярні новини зараз

Дають лише 3 дні: в Україні змінилися правила повісток поштою, що це змінює для чоловіків

Податкова перевіряє українців за кордоном: що вже відомо

Розмір виплат зміниться: що чекає на пенсіонерів у 2025 році

Українцям приготували нові виплати: хто отримуватиме 4500 грн щомісяця

Показати ще
Задля можливості повернення викрадених росіянами неповнолітніх ми не будемо називати справжні прізвища постраждалих від рук рашистів, подекуди змінимо назви міст та закриємо частину документів, які свідчать про воєнні злочини Кремля. Оригінали доказів передані представникам Служби безпеки України та в Офіс Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Вбивства незгодних і формування дитячих загонів

На початку російської агресії за непідтримку ідеї відокремлення від України троє зрадників-бойовиків закатували та позбавили життя п'ятьма пострілами у потилицю 16-річного Степана Чубенка.

У той самий час по всій лінії фронту окупованими та звільненими територіями їздив кореспондент пропагандистської агенції ANNA-News Владислав Александрович. Цього підлітка рашисти використовували не лише для зйомок фейкових сюжетів, але і як навідника та збирача інформації про місця дислокації ЗСУ.

Розрахунки в окупантів були вкрай цинічними: дитину і не посадять, і за комбатанта не сприйматимуть. То ж восени 2014-го хлопець, відомий на прізвисько "стример Влад", вже ганяв з автоматом по полях Донбасу.

Чи знали російські окупанти та місцеві бойовики, що у рядах їх армії воює неповнолітній? Питання риторичне, адже тоді вся рашистська пропаганда робила з хлопця "героя" і всюди підкреслювала той факт, що йому не виповнилося 18.

Випадки, коли рашисти та колаборанти використовували дітей як піхотинців, зовсім не були поодинокими.

Зрозумівши, що підлітки з промитими мізками є дуже ефективними солдатами, Путін створив власний аналог "Гітлер'югенда" – "Юнармію". Прищеплюючи дітям з дошкільного віку ідеї "русского міра" та ненависть до України та Заходу, рашисти роками виховували армію холоднокровних вбивць та ґвалтівників. Відповідні спеціальні "патріотичні" програми започаткували після 2014 року на окупованих територіях Криму й Донбасу. У самій Росії вони лише масштабувалися.

Пропаганда, якою накачували дітей, була потрібна Москві лише для одного: підтримки визначеного Кремлем градусу ненависті у суспільстві, а також створення бази осатанілих патріотів для участі у війнах.

На початку повномасштабного вторгнення, коли російські командувачі використовували як "гарматне м'ясо" не зеків, а мобілізованих із так званих "ДНР" та "ЛНР", чимала частина підрозділів складалася зі студентів "вишів", яким у 2014-му було по 10 – 11 років. Немає ніяких сумнівів, що мало хто з них хотів жити в окопах та бути розстріляним загородзагонами, проте ніяких принципових питань про необхідність вбивства українців ніхто з них не ставив. Рашисти за весь час панування на Донбасі спромоглися практично повністю знищити у більшості дітей українську ідентичність. Нав'язування своєї людожерської культури тривало у школах та дитсадках. У дитячих будинках, які функціонували на окупованих територіях, геть не переймалися долею вихованців та не стежили за їх безпекою. Російські куратори та місцеві "чиновники" були зосереджені виключно на промиванні мізків та пропаганді. Так звані військкомати займалися контролем за "патріотичним вихованням" дітей, а також працевлаштовували вбивць до шкіл, інтернатів та дитсадочків.

Дітей використовували для зйомок щемливих відео про: "8 лет дамбили бамбас", "злочинну українську владу" тощо. Особливого цинізму додає той факт, що відповідні звернення наказували зробити навіть після повномасштабного вторгнення росіян, коли весь світ побачив справжнє обличчя Путіна та населення Росії.

У закладах для статусних дітей відповідальних за вихованців осіб ніколи не карали за відверту халатність. Наприклад, коли у спальній кімнаті дитячого соціального центру Горлівки підліток зґвалтував 9-річну дівчинку, інцидент просто назвали "нещасним випадком".

Ба більше, через кілька місяців після скоєння злочину колаборант Павло Калініченко, який є "заступником мера" міста, надсилав до "прокуратури" запит, в якому цікавився, чи доцільним є перебування ґвалтівника у закладі.

Про кількість якихось "банальних" втеч неповнолітніх, скоєння ними крадіжок чи інших злочинів і взагалі не йдеться. Проте майже кожен інцидент "чиновники" замовчували та ігнорували. Максимальне покарання, яке понесли вихователі чи керівники відповідного закладу у Горлівці за тотальну халатність, – позбавлення премій. Аналогічні події відбувалися й в інших дитбудинках по непідконтрольній частині Донбасу, однак ніхто й ніколи на окупованих територіях не намагався прищеплювати дітям загальноприйняті норми моралі: із них цілеспрямовано робили схильних до порушення законів осіб, які обов'язково мали ненавидіти все українське.

Дітей викрадали ще задовго до 2022

Викрадення й вивезення неповнолітніх з окупованих територій у Росію – чи не єдиний злочин, який дійсно емоційно чіпляє мешканців колективного Заходу. Не просто ж так Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт бункерного фюрера. Не за захоплення Запорізької АЕС чи катування мирних жителів у Бучі й Ізюмі, не за підрив Каховської ГЕС чи інші злочини, за які Путін має нести безпосередню відповідальність. Російського президента та так звану "уповноважену з прав дитини" Марію Львову-Білову підозрюють у примусовому переміщенні українських дітей з окупованих територій України до Росії. Щоправда, подібні злочини рашисти скоювали задовго до повномасштабного вторгнення.

Схвалена Кремлем програма викрадення дітей із так званих "ДНР" та "ЛНР" існувала ще у 2014-му, а її обличчям виступала Єлизавета Глинка більш відома як "доктор Ліза". Однак на злочини цієї жінки міжнародна спільнота чомусь не звертала уваги. Можливо, через той факт, що ані Вашингтон, ані Брюссель не хотіли по-справжньому зупиняти Росію (якщо привселюдно звинуватити рашистів у подібному, довелося б дійсно протидіяти злочинцям).

"Благодійниця" і на той момент очільниця лідерка фонду "Справедлива допомога" активно відвідувала непідконтрольні Києву міста, заїжджала до дитячих лікарень чи дитбудинків. Якщо батьки чи опікуни не встигали зреагувати та відбити своїх нащадків, Глинка під прикриттям озброєних терористів вивозила неповнолітніх до Росії "на лікування". Назад до рідного міста зазвичай ніхто із "врятованих" не повертався.

То ж "доктор Ліза", з якої у Росії зліпили героїню, була звичайною воєнною злочинницею, яка цілком розуміла, що ніякого добра нікому вона не робить. Про що свідчить хіба той факт, що саме у неї вдома свого часу переховувався від слідства один із вбивць Степана Чубенка Вадим Погодін. Глинка та її чоловік знали, за що поліція розшукує ката, однак докорів сумління ніхто з них не відчував. Як, до речі, і численні російські ліберали, що буквально боготворили псевдолікарку після її загибелі.

Втім, зі смертю діячки її справу продовжили наступники. До повномасштабного вторгнення, згідно з відкритими джерелами, працівники "Справедливої допомоги" вивезли з Донбасу до Росії понад 700 дітей.

Деякі з них, за даними джерел 24 Каналу, наразі виконують обов'язки з охорони українських полонених, при чому роблять це із такою завзятістю, що дійсно можуть вважатися найфаховішими катами. За 8 років "виховання" росіяни спромоглися не лише позбавити їх майбутнього, але й перетворити на вкрай жорстоких злочинців.

Велика війна змінила масштаби злочинів

Після повномасштабного вторгнення підхід Росії до викрадення дітей з окупованих і новозахоплених територій набув абсолютно нових масштабів. Спочатку ватажки так званих "ДНР" та "ЛНР" віддали наказ про примусову евакуацію населення до країни-терористки. Згідно з цим "документом", керівники дитячих будинків мали б забезпечити вивезення вихованців на територію Росії.

Саме так у лютому 2022 року колаборанти вивезли до Росії сотні, якщо не тисячі підлітків. Надалі практично ніхто з них до Донеччини чи Луганщини не повернувся. Згодом злочинці розмістили дітей по різних закладах у Росії.

Подальша доля вихованців закладу залишається невідомою. Скоріш за все, рашисти видали дітям паспорти з новими іменами та прізвищами та передали російським "опікунам".

Аналогічні випадки викрадення неповнолітніх відбувалися на окупованому Донбасі практично повсюдно, адже рашисти запровадили відповідну державну програму з депортації дітей. Виконувати ці накази зобов'язали працівників "служби зі справ родини й дітей".

Таку саме політику впровадили рашисти й на тих територіях, які їм вдалося окупувати після 24 лютого 2022 року. Тільки сильно масштабували процеси, а на додаток ще й перетворили викрадення дітей на покарання українців.

Викрадення дітей як покарання за супротив

Згідно з даними українського Омбудсмена, з 24 лютого 2022 року воєнні злочинці депортували понад 19 тисяч дітей, проте у Росії заявляють про зовсім іншу цифру – у 700 тисяч неповнолітніх. Точної цифри, судячи з усього, не знає ніхто, оскільки путінські поплічники, хоч і не приховують своєї діяльності, не публікують списків викрадених. Українська ж сторона може дізнатися про злочин лише якщо батько, опікун чи свідок депортації дитини повідомив про злочин.

Уповноважена при президентові Росії з прав дитини Марія Львова-Білова, яка проходить по справі міжнародного кримінального суду про викрадення дітей, фактично є відповідальною за дитячий вектор геноциду. Вона розробила механізми "всиновлення маленьких українців, власноруч "взяла під опіку 16-річного Пилипа Головню з Маріуполя, а також займається масштабуванням програми перетворення неповнолітніх на яничарів.

Завдання офіційної представниці Путіна, як і тисяч долучених до злочину рашистських чиновників, є дуже простим: організувати переміщення неповнолітніх з окупованих територій до дитбудинків у Росії чи Білорусі, а згодом – передати їх у "нові сім'ї". З майже обов'язковою зміною прізвища та імені. А щоб охочих взяти собі на "перевиховання" маленького українця було більше, для них держава впровадила низку фінансових виплат. Ба більше, віднедавна Путін ще й ледве не автоматизував отримання вивезеними дітьми російського громадянства. Згідно з його наказом, українські сироти та діти, які залишилися без піклування батьків, можуть отримувати російський паспорт за особистим рішенням Путіна, без урахування власних бажань. Тобто достатньо лише щоб керівники дитбудинків написали за неповнолітніх заяву про вступ у російське громадянство, а бункерний фюрер ці документи підписав.

Згідно з оцінками Дмитра Лубінця, надання депортованим дітям рашистських паспортів націлене на те, щоб "юридично" на території Росії їх не залишилося. Такі собі кінці у воду, аби знайти та повернути викрадених було просто неможливо.

Відбирають дітей у законних батьків чи опікунів на окупованих територіях злочинці у декілька способів:

  • Так званих статусних дітей на Херсонщині, Харківщині та Запоріжжі вивозили примусово згідно з наказами "адміністрації" про евакуацію.
  • Неповнолітніх, що мали родини, часто вивозили в один кінець, змушуючи батьків відправити їх "на відпочинок". Мовляв, везуть у табори до Криму для психологічної реабілітації подалі від лінії фронту.
  • У Маріуполі та в інших містах Донецької області, де росіянам чинили опір, воєнні злочинці забирали малюків у батьків шляхом фільтраційних заходів: дорослих відправляли на перевірку на причетність до Сил оборони, а неповнолітніх вивозили до пунктів збору в Донецьку. Вже із шахтарської столиці позбавлених вибору неповнолітніх перевозили безпосередньо до Росії.

Полюванням за дітьми займаються і колаборанти

Втім, вищеописані підходи до кіднепінгу не були настільки ефективними для росіян з точки зору кількості викрадених. Страшна правда полягає в тому, що депортованим дітям зламали життя не лише росіяни, а ще й українці. Їх колишні сусіди, вчителі чи лікарі.

Наприклад, після окупації частини Запорізької області, рашисти одразу ж створили там окупаційні адміністрації, куди увійшли здебільшого місцеві колаборанти. Загарбники перейменували низку населених пунктів, повернувши їм старі радянські назви, а також змінили кордони адміністративних одиниць. Саме так під п'ятою росіян на окупованій території знову з'явився "Куйбишевський район".

Окремою "інституцією", діяльність якої майже одразу організовували рашисти в усіх захоплених ними після 24 лютого містах, були так звані "комісії зі справ неповнолітніх та захисту їх прав". Туди входили зрадники з-поміж керівництва району/міста, "спеціалісти відділів служби опіки та піклування", "дільничі поліцейські", лікарі, вчителі та психологи.

Крім того, як свідчать документи та наявні кримінальні провадження, що розслідують працівники СБУ, майже ніколи зрадники та рашисти не намагалися дійсно піклуватися про дітей, що потрапили через агресію Кремля у складну ситуацію. Ба більше, представники "комісій" шукали родини воїнів АТО чи чинних захисників України, аби відібрати малечу як покарання за опір батьків.

Наприклад, в одному з невеликих міст на Запоріжжі колаборанти викрали з родини 12-річну Яну К. Дівчинку спочатку примусово відправили до "Мелітопольського центру психологічної реабілітації дітей", а згодом просто віддали "тимчасовому піклувальнику" з… Маріуполя.

Подібні випадки, як зазначив у коментарі 24 Каналу речник СБУ Артем Дехтяренко, траплялися повсюдно на окупованих територіях. Рішення про відбір дітей формально приймали зовсім не росіяни, а місцеві мешканці-члени "комісій", які, під примусом чи без, зголосилися співпрацювати з ворогом.

Втім, оскільки усі створені рашистами "адміністрації" юридично є незаконними, будь-яке їх рішення, що призвело до депортації дитини, за замовченням злочинне. То ж безвідносно того, йдеться про викрадення неповнолітніх із родин, чи з дитбудинків на захоплених до 2022 року територіях, причетні колаборанти отримають реальні тюремні терміни, а також проходитимуть співучасниками воєнних правопорушень у справі Міжнародного кримінального суду.

Будуть засуджені причетні до злочинів й українською Фемідою. Так, депутат держдуми Ігор Костюкевич, керівник окупаційного "департаменту охорони здоров’я Херсонської області" Вадим Ільмієв та "очільниця" місцевого будинку дитини вже проходять підозрюваними по відповідній справі. Разом із ними цей статус отримали ще одна рашистська депутатка Яна Лантратова та дружина керівника "Справедливої Росії" Сергія Миронова Інна Варламова.

Згідно з матеріалами слідства, у вересні-жовтні 2022 року ці особи організували депортацію 48 маленьких українців із захопленого Херсона до Росії під виглядом нібито "оздоровлення" у санаторіях Криму та "лікування" у медустановах безпосередньо в Росії. Той факт, що переміщення неповнолітніх було саме воєнним злочином, визнала навіть незалежна комісія ООН у власному звіті.

Крім того, підозру у кримінальному провадженні мають "міністр охорони здоров'я" та "міністр доходів та зборів" квазіутворення "ДНР", які вивозили дітей "відпочити до таборів".

Аналогічний юридичний статус отримала й колаборантка з Криму, що допомогла рашистам депортувати понад тисячу українських дітей з Херсона, Мелітополя, Донецька, Луганська та Макіївки. Вона займалася перевезенням неповнолітніх та їх розміщенням на півострові під виглядом "добровільної евакуації". Потерпілі від її діяльності – сироти та діти, чиїх батьків злочинці незаконно затримали під час спроби виїхати із зони бойових дій.

Насильницька депортація українських дітей до РФ – це один із численних злочинів Росії. І Путін обов’язково повинен відповідати за них особисто,
– підкреслював неодноразово голова СБУ Василь Малюк.

Пошук вкрадених дітей – надзвичайно складне завдання

За словами Представника Уповноваженого Верховної Ради з прав людини в системі органів сектору безпеки й оборони Олександра Кононенка, наразі офіційному Києву відомо про понад 19 500 депортованих дітей, яких внесли у відповідний реєстр співробітники Національного інформаційного бюро.

Офіс омбудсмена не є правоохоронним органом, то ж ми працюємо на підставі звернень на ім'я Уповноваженого. Коли родичі зниклих, свідки викрадення, журналісти чи правоохоронці звертаються з проблемою і проханням допомогти у поверненні, ми починаємо відповідно реагувати. Не можу розповідати, в який саме спосіб, адже тема дітей є надзвичайно чутливою. Проте вкотре наголошу: якщо вам щось відомо про особу, яка зникла безвісти, звертайтеся до правоохоронців. Інформацію по кожному випадку, якщо вона потрапить до ЄРДР, будуть вносити до реєстру осіб зниклих безвісти за особливих обставин,
– пояснив Кононенко.

Через той факт, що росіяни намагаються всіляко сховати депортованих неповнолітніх, українські посадовці намагаються не розкривати, які дані про таких дітей їм відомі. Прізвища військовополонених Київ не публікує, оскільки після публічної інформації наші захисники страждають у місцях їх утримання. З дітьми ситуація інакша: як тільки у ЗМІ чи ще десь з'являються відомості про депортацію, рашисти намагаються змінити їм прізвища, кудись перевезти тощо. Подекуди можуть навіть "розводити по кутах" дітей з однієї родини: їх окремо відправляють у різні міста Росії, залишаючи у таємниці нове місцеперебування братиків чи/і сестричок.

Рашисти заповнюють втрати на війні масовою депортацією

Кожну вивезену дитину Кремль ретельно оброблює пропагандою. Деякі підлітки, яких викрали на початку повномасштабного вторгнення, вже стали дорослими. Росія пропонує їм безкоштовне навчання, квартири, гроші. Скажімо, станом на зараз у війні проти України загинуло понад 350 тисяч окупантів. Так от, Москва каже про вивезення до себе 700 тисяч дітей. Не вірю у цю цифру, але, як би цинічно це не звучало, вони "у плюсі" за кількістю населення. Депортація наших дітей для них певною мірою є і поповненням власного генофонду, і створенням мобрезерву для майбутніх війн,
– констатував представник Уповноваженого.

То ж рашисти, хоч і не приховують свого підходу до викрадення дітей, всіляко намагаються зробити так, аби Україна не могла довести кожен окремо взятий факт депортації. Публічно Путін заявляє, що Росія готова повертати неповнолітніх у випадку, якщо десь на нашій території є їх законні представники. Для цього потрібно лише довести, що та чи інша дитина дійсно перебуває у них, і домовитися про її передачу батькам чи опікунам. Зробити це на практиці неймовірно складно.

Стратегія Росії полягає в тому, щоб казати, що такої кількості дітей, яку зафіксувала Україна, на території РФ, немає. Вони заявляють про якісь цифри "врятованих", але не визнають їх перебування до того моменту, коли Київ припре росіян доказами. То ж ми закликаємо батьків або законних представників звертатись до органів Нацполу, вносити відповідні дані. Ми готові надати всю допомогу, яка потрібна. Але ще хотів би наголосити, що дуже значна кількість дітей, які перебувають на території Росії, є статусними. Тобто це діти, які перебували у дитячих будинках. Тут ситуація зовсім інша, особливо якщо йдеться про депортацію тих, хто був на окупованому з 2014 року Донбасі, оскільки їх представників або геть нема, або вони перебувають у містах, які Росія анексувала,
– наголосив Представник Омбудсмана.

За словами Кононенка, вихованці дитбудинків із так званих "ДНР" та "ЛНР", які весь час піддавалися впливу пропаганди, і які наразі вже наближаються до повноліття, інколи самі не хочуть повертатися до України.

У тому ж випадку, якщо загарбники не віддали дітей у спеціальні заклади, і не вивезли у Росію, а передали родичам, що живуть на окупованих територіях, ситуація є ненабагато кращою. Бо дуже часто такі "опікуни" є адептами "русского мира", і вони самі відмовляються повертати дітей батькам.


Наприклад, є історія, коли жінка з Маріуполя заявляє, що віддасть онучку лише після того, як та звільниться із ЗСУ. Коли батьки і діти перебувають по різні боки лінії фронту, працювати над поверненнням неповнолітніх дуже складно. Та й взагалі, будемо відвертими, наразі темпи репатріації депортованих дітей є недостатніми. У першу чергу, через підхід Росії, яка хоче залишити всіх у себе й асимілювати,
– зазначив Кононенко.

Депортація не зупинилася

Наявність ордеру на арешт Путіна, звісно, є тим фактом, що змушує бункерного фюрера лякатися закордонних поїздок та літати лише до своїх найближчих друзів із гарантіями про власну безпеку. Однак попри цей факт Москва навіть не думає зупиняти свої геноцидальні дії. Викрадення неповнолітніх на окупованих територіях триває досі.

Сам рашистський лідер, Львова-Білова чи інші представники так званих російських еліт не бояться реального покарання за свої дії. Те саме стосується й безпосередніх організаторів вивезення дітей. "Волонтер" Олексій Талай, що організував депортацію тисяч маленьких українців, досі не перебуває під санкціями ЄС. Те саме можна казати про Інну Швенк та Ірину Клюєву, які займаються передачею дітей на усиновлення до російських родин, і про безліч інших причетних до злочину персонажів. Вони отримають заочні вироки, опиняться у міжнародному розшуку, однак це ніяк не допоможе зупинити злочини Росії.

Згідно з оцінками юристки Регіонального центру прав людини Катерини Рашевської, із наявними темпами репатріації, Україні знадобиться щонайменше 50 років лише на повернення тих, чий факт викрадення наразі ідентифікували.

На жаль, реалії є такими, що без якогось безпрецедентного тиску на Росію, без появи діючих механізмів впливу, говорити про репатріацію всіх постраждалих від дій воєнних злочинців навіть не доводиться. Щонайменше через те, що Москва мала можливість роками й безкарно вибудовувати злочинні процеси, проти яких досі не існує ніяких ефективних контрзаходів.