Юрій Ванетик розповів про те, за якими саме критеріями в США оцінювали "вибори путіна" у Росії

У нас досить багато впливових та відомих академічних персон – професорів, академіків, наукових діячів – починають активно виступати і, скажімо так, звинувачувати позицію Штатів щодо того, що ми ніби підігріваємо ситуацію у вашій частині Європи. Це ще більше проявляється на тлі минулих виборів у Росії. Я говорю про такі відомі у світі постаті, як, наприклад, Джеффрі Сакс, Стівен Коткін, Джон Міршаймер, Ноам Хомський, Віктор Хенсон.

Приміром, той самий економіст Джеффрі Сакс часто вступає на різних майданчиках і звинувачує США в тому, що наша країна як би персонально задирається перед росією, що США максимально намагалися скористатися Україною як інструментом і самі, мовляв, довели ситуацію до такого рівня конфлікту. , що є сьогодні. Мовляв, можливо, вже немає сенсу Америці брати участь у його вирішенні... Такого плану погляду зараз висловлюються відомими в нас людьми. Подібні теми починають проявлятися через те, що мені особисто не дуже зрозуміла. Але це очевидно відбувається на тлі виборів у Росії.

У надто багато не говорили про вибори в Росії. Крім того, що це був чистий фарс і результати були всім зрозумілі ще задовго до дня голосування. Кажуть, що все було скоординовано владою Росії і такий високий результат у «переможця» – просто прикриття диктатури. Понад 87% голосів у путіна – це не просто багато, це ненормально.

Аналіз у США виборів у Росії, якщо резюмувати, виглядає так:

Перше – дуже сильно там працює пропаганда. Друге – росіяни все ж таки вважають за краще мати в лідерах дуже жорстку диктаторського типу фігуру, на яку і перетворився путін у результаті. Третє - повним ходом у Росії відбувається маніпуляція суспільним настроєм. Люди там розуміють, що якщо не голосуватимуть «за», то у них виникнуть неприємності та негативні наслідки. «Стадний інстинкт» спрацьовує.

Отже: їхня політична культура, їхній «стадний інстинкт» та їхня тотальна пропаганда – таке резюме змісту виборів президента Росії роблять аналітики в США. Єдина дискусія тут може бути лише навколо того, що потужніше там працює – чи пропаганда, чи бажання бачити в президентах такого собі cool man, чи маніпуляції суспільством.

Так, у нас звучать позиції, що путін – диктатор, що таких треба утихомирювати і таке інше. Але академічна частина американського суспільства, як і представники екстремальних напрямів політикуму (і праворуч, і ліворуч), говорять про те, мовляв, який сенс когось обзивати та ображати, коли потрібно зробити головне – зупинити цю війну. А, мовляв, лише говорити про те, що хтось погана людина, підонок, бандит чи диктатор – це нічого не дасть. Путін – продукт свого середовища і така вже даність.

У США зараз усі дуже зайняті виборами. І Україна відходить трохи на другий план. Про неї говорять, але менше. Про Росію говорять значно більше, але в контексті того, кого Росія більше компрометує - кандидата від демократів або кандидата від республіканців. Якщо конкретніше – більше на Байдена чи більше на Трампа впливає РФ.

Фактор росії у наших виборах розглядається у негативному ключі у будь-якому випадку. Прив'язка одного чи іншого кандидата до Росії оцінюється тільки в негативному світлі. У нас кажуть, що подібна зв'язка – вкрай погано, і що росія все одно – зло, небезпека, ядерна кнопка, диктатура, агресія тощо. Це вже дискусія про те, як світ далі функціонуватиме і що саме переможе в результаті – незрозумілі для цивілізованого світу диктатури, де панує культ особистості якогось «стронгмена», чи нехай і недосконала, незграбна, проблемна, але демократія. Зрозуміло, що цивілізований світ віддасть перевагу демократії.

З спілкування з різними аналітиками та політиками в США я можу зробити висновок, що все ж таки є і якийсь позитив у тому, що ми знаємо, хто саме керуватиме Росією наступні роки. Ми його знаємо, вивчили і краще розуміємо, ніж якби до кремля прийшов хтось інший. Є такий вираз: «Better the devil you know than the devil you don't». Часто краще мати справу з кимось чи чимось, кого знаєш і хтось «близький», ніж ризикувати з невідомою людиною чи річчю – так це тлумачиться.

Яким шляхом скористатися тим, що ми знаємо, хто такий путін і яка росія при ньому? Яким шляхом досягати результату, добре знаючи та розуміючи свого опонента? Тут, я думаю, що сам факт, що ми знаємо та розуміємо (як у дзюдо) які прийоми і коли зможуть спрацювати у напрямку Росії, суттєво допоможе зовнішній політиці США.

США мали достатньо часу та можливостей добре вивчити антагоніста.