Про це пише Корженевський Сергій Валерійович у власному блозі. Наводимо слова автора без коментарів редакції.

В даному матеріалі, я продовжу тему історії сучасного Китаїво, як зразок міфотворчості і самообману. В попередній статі була спроба пояснити чому в Китаїве просто фізично не могло існувати великого, по тим міркам, міста. Чому знову повертаюсь до цієї теми? Річ в тім, що події, які зараз відбуваються навколо цієї місцевості, фактично є продовженням історії, яка почалася ще в часи Русі. Особисто для мене історія це не події в минулому доля яких перекочувати на сторінки підручників. Це події, які одного разу почалися в минулому і продовжують відбуватися і до теперішнього часу. І від того як ми вивчаєм Минуле, залежить наше Майбутнє.

Події навколо давньоруського городища в Китаїво підняли як суспільний інтерес, так і зацікавленість з боку Права. Нагадаю, в даний час відбувається судовий процес, ключовим елементом якого є відповідь на питання – чи існувало на території урочища тільки виявлене Городище, чи все таки було Місто? Мої опоненти вважають, що в Китаїве було саме місто Пересічень ,хоча цієї версії дотримувався тільки професор Максимович, в подальшому я буду Китаївське поселення називати саме так ,оскільки саме ця назва часто фігурує в суспільному обговорені. Місто, як зазначають археологи, складалося з укріпленої частини (те саме Городище) і неукріпленого поселення загальною площею аж в 75 га.

Я спробую надати свої розрахунки і свою позицію спираючись на дослідження визнаних фахівців з відповідними посиланнями на їх праці, щоби не бути голослівним. І питання не тільки в тому щоби довести власну правоту, питання в тому щоби зрозуміти як жили наші предки, усвідомити їх досягнення і помилки щоби не повторювати їх вже нам і нашим нащадкам. Я спробую протиставити Колективному міфу раціональний підхід. Одразу зауважу, я не намагаюсь видати свої думки за істину в останній інстанції, тому буду вдячний і за фахові зауваження. Зрештою в залежності наскільки фахово ми зможемо надати оцінку подіям в минулому, залежить наскільки якісно ми зможемо побудувати наше сучасне життя .

Отже спробуємо розібратися.

Популярні новини зараз

Штрафи від ТЦК зростуть вдвічі: ухилянтів добряче потрусять

Пенсіонерам "навісять" новий фінансовий тягар: ніяких пільг не чекайте

Мобілізацію урівняли для всіх: українцям оголосили вердикт щодо економічного бронювання

Пенсіонери також отримають свою "тисячу" на карту: кому адресовано надбавку

Показати ще

Перше питання на яке потрібно відповісти, а як визначають «поселення»?

Видатний історик-славіст, дослідник історії Русі В.Й. Довженок в своїй праці «Про типи городищ в Київській Русі» визначає чотири типи поселення: неукріплені села де жили вільні общинники і феодально залежні селяни; укріпленні двори бояр; сторожеві оборонні пункти; міста – ремісничні, торгові та політичні центри.

При чому він зазначає, що тільки села були неукріпленими. Всі інші типи поселень були укріпленими.

Отже якщо припустити, що в Китаїве було Місто, то відповідно повинні були залишитися і сліди укріплень. Але жодна з археологічних експедицій їх не виявила!

Підтверджує факт наявності укріплень навколо поселення і П.П.Толочко в своїй праці «Стародавній Київ» який багато часу і приділив вивченню Київського Подолу. Ось що він зазначає: «Десь в цьому місці, за літописом, були укріплення, що захищали північно-західну частину Подолу. В літопису (під 1161 р.) говориться, що Ізяслав Мстиславич, зосередивши досить значні сили, з трудом взяв їх. Безпосередньо за укріпленнями йшли міські квартали стародавнього Києва.

Аналіз літописних даних і виявлених археологічних знахідок приводить до висновку, що торгово-ремісничий Поділ не був беззахисним у місцях, відкритих для нападу. З північного сходу його омивали води Дніпра і Почайни, з півдня і південного заходу на сторожі стояв Київський кремль, а з північного заходу Поділ укріплявся валом і городнями».

То чому Київський Поділ був захищений, а Китаївський посад (Поділ), ні? Щоби зрозуміти наскільки це питання важливе, спробуємо задати собі питання- а чи погодились би сьогодні жити без захисту ППО, наприклад, мешканці Деснянського, чи Дніпровського районів, пояснюючи їм, що за давньою традицією, мешканці окраїн не потребують захисту. Думаю, відповідь відома. Так само і в ті часи, людям потрібен був захист, тому навіть згадування про те що поселення може бути неукріпленим виглядає навіть не як історичний казус, а як свідоме введення в оману наших співвітчизників.

Додам більше, наш сучасний історик, археолог В.К. Козюба в своїй праці «Садиба X-XIII століть» зазначає, що навіть окремі садиби мали огорожі. От що він зазначає: «Житло, за визначенням, є головним елементом садиби, довкола якого формується планіграфічний простір двору. Відповідно, залишки жител, як і сліди огорож, виступають основними маркерами садиб при їх археологічному обстеженні. При цьому навіть відсутність фіксації слідів огорож не є перешкодою для визначення приблизної кількості садиб на досліджених ділянках пам’яток, при умові виділення синхронних об’єктів. Таким шляхом свого часу пішов П.П. Толочко, який за результатами розкопок 1955 р. В.А. Богусевича на вул. Володимирській, 7–9, де на площі 1000 м2 було зафіксовано 5 одночасних жител, визначив приблизну площу однієї садиби цього району давнього Києва».

Далі, В.К. Козюба зазначає: «В середині ХХ ст. домінувала думка, що в Києві і, взагалі, в лісостеповій смузі Південної Русі, найбільш поширеним типом житла була глинобитна напівземлянка [Каргер, 1958, с. 344–368]. Іншу думку, ще до відкриття зрубів на київському Подолі, висловив П.П. Толочко, який на конкретних прикладах довів, що основна частина будівель Верхнього Києва була наземною і «значною мірою двоповерховою» [Толочко, 1970, с. 111–118]. Про багатоярусність давніх жител Києва писав М.Ю. Брайчевський [Рядовий, 1972]. Цю реалію підтвердили наступні дослідження масової забудови Києва»

Тобто ,мало того, що житла (при наймі якась їх частина) в Києві були дерев’яними, а ще і двоповерховими. То чому в Китаїве забудова була іншою? Нехай не всі, але певна частина забудови повинна була бути дерев’яною. І як я вже раніше зазначав в попередній статті ,якщо місто згоріло то де сліди пожежі? Дослідники Китаїво про це нічого не кажуть. Більше того, сам Віталій Козюба, який проводив дослідження на території Китаїво в 2012 не знайшов в шурфах жодних ознак житлової забудови хоча в своїй праці він надав доволі фахову оцінку як жили люди в ті часи і в яких умовах.

Висновок №1. Поселення (крім селянських) мали укріплення. Відсутність їх навколо т.з Пересічня, а також відсутність слідів житла, ставить крапку щодо існування великого поселення.

Але все таки, чи могли мешкати люди поруч з Китаївським городищем, оскільки про певні артефакти археологи згадують?

Посилаючись знову таки на працю В.Й.Довженюка в якій він, в якості прикладу, описав доволі добре вивчене городище в хут.Половецькому. Знайдене городище мало площу 0.5 га, обнесене валами і ровами і прикрито з одного боку річкою Рось, пануючи над нею на 22 метровій висоті. Так само як і в Китаїво виявлені дві лінії валів, а також залишки кріпосних стін які складались з городень. До стіни з внутрішньої частини примикали приміщення – кліті які використовувались як житлові чи господарські приміщення. І дійсно, поруч з укріпленнями були виявлені сліди поселення, печі і поховання. От тільки знайшли їх поруч з укріпленнями, а не на доволі великій території, оскільки люди які мешкали поруч, повинні були в разі небезпеки знайти захист за стінами, а невеличка територія Городища могла захистити максимум декілька десятків осіб!

Тобто, якщо припустити, що поруч з Китаївським городищем і жили люди, то в дуже обмеженій кількості і поруч з укріпленнями. Іронія долі полягає в тому, що територія на які могли жити люди, ВЖЕ знищена будівництвом в радянські часи і поступово «добита» місцевими мешканцями.

Друге питання на яке варто знайти відповідь, а скільки, хоча би теоретично могло мешкати людей на площі в 75 га?

Відповідь на це питання не менше актуальне, ніж питання Безпеки, оскільки воно пов’язано з економічним потенціалом території. Питанням демографії Києва багато приділив уваги П.П. Толочко, тому я буду спиратися на його розрахунки, а також на розрахунки В.К. Козюби (як я вже зазначав, думка Віталія Костянтиновича важливо ще тим, що він займався археологічними дослідженнями в Китаїво) тому цифри які він наводить при розрахунку чисельності населення Києва, я задію і для розрахунку потенційно можливої чисельності мешканців т.з Пересічня.

Як зазначав сам автор в своїй праці «Садиба X-XIII століть»: «У роботі застосовано і прийом аналогій, тобто схожості об’єктів садиби і їх елементів за певними ознаками конструкцій чи функцій в їх подібності в ряді різних відносин – хронологічних, топографічних, географічних».

Отже використовуючи схожість я так само задію прийом аналогій щоби визначити кількість населення Пересічня, якби воно існувало.

Той же професор П. П.Толочко для підрахунку чисельності киян, брав епоху першої половини XIIIст. В період найвищого розвитку Міста. Свої дослідження він опублікував у двох своїх книжках – "Історична топографія стародавнього Києва" (1972) і "Древний Киев" (1983). Запропонований ним метод потребує таких даних: загальна площа міста; площа, зайнята житловою забудовою; середня площа одного двору; середній розмір сім'ї, яка проживає у такому дворі.

Загальну площу міста пан Толочко визначив в 380 га. Щоби зрозуміти співвідношення житлової (без врахування територій під вулиці, площі, церкви, монастирі, складські приміщення, кладовища, непридатні для забудови пагорби і пустирі) до загальної забудови, В.К Козюба дає наступне пояснення: «Різниця між загальною і житловою площами має оціночний, суб’єктивний характер, що можна проілюструвати на прикладі давнього Києва. Одними дослідниками (А.В. Куза) при підрахунку можливої кількості його мешканців ця різниця була визначена у розмірі 15%, іншими (П.П. Толочко) – у 40%».

З часом П.П.Толочко переглянув свої розрахунки і зупинився на тому, що площа житлової забудови складала 230 га.

Середня площа одного двору (згідно археологічних досліджень) – 0,03 га; середній розмір сім'ї – 6 осіб. Таким чином загальна кількість киян в першій половині XIIIст. розраховувалась наступним чином: К=(230/0.03) * 6= 46 000 осіб. В загальних джерелах як правило фігурує кількість киян в 50 000 осіб. В.К. Козюба в своїх розрахунках вважав, що кількість родини складала 5 осіб. Цю цифру і залишу для подальших розрахунків.

Перенесемо за аналогією дану формулу щоби визначити кількість населення яке могло мешкати в Пересечні.

Отже, загальна площа, як зазначалось – 75 га.

Житлова забудова (60% від загальної ) – 45 га.

Кількість садиб 45/0,03 = 1500 шт.

Загальна кількість мешканців 1500 * 5= 7 500 осіб.

В попередній статті, я вже надавав цифри населення в залежності від методики підрахунку, і вона коливалась від 1600 до 15 000 осіб. Тому будемо вважати, що теоретично на території Китаїво могло мешкати за методологією П.П. Толочка - В.К Козюби, приблизно 7 500 осіб.

Тепер потрібно відповісти на третє питання – а скільки їжі потрібно було щоби накормити населення?

Для відповіді на це питання, потрібно розглянути додаткові питання – скільки селян потрібно щоби нагодувати містян, скільки їжі споживали в ті часи і яка врожайність?

Для відповіді на перше додаткове питання, я посилаюсь на працю Г.Г.Попова «Евразийские идеи о российском историческом процессе в современном отечественном социоестественном подходе к изучению истории России в средние века». Розумію, що наводити цитати російсих науковців можливо і недоречно, тому буду вдячний за надання інших джерел.

А поки, от що він наводить: «Предположим, что соотношение 1 горожанин на 10–12 крестьян, имевшее место в Западной Европе, применимо и к Руси, поскольку Киевская Русь все-таки имеет признаки европейского общества».

Тобто, виходячи з даного співвідношення, виходить, що для того щоби прогодувати 7 500 мешканців Китаїво, потрібно було оселити поруч ще 75 000 селян! Нагадаю, що археологи наголошують саме існуванні Міста, а містяни- це переважно ремісники і торговці, оскільки соціально-економічна функція будь-якого міста це ремесла і торгівля. Загальна чисельність населення таким чином, повинна була досягнути 82 500 осіб!!! Це просто неймовірна кількість яка знаходиться за межами здорового глузду!

А якщо припустити, що поруч з городищем існувало село?

Наскільки села були великими, описує в своїй іншій праці В.Й. Довженок «Землеробство Древньої Русі до середини XIII століття». Зокрема він пише:

«Велике древньоруське селище досліджувалося на території Дніпрельстану на правому березі Дніпра біля колишнього с. Кічкас. Тут на значній площі між двома ярами виявлено 57 западин від півземлянкових приміщень, які у чотири ряди розташовувалися вздовж берега Дніпра. Ряди відстояли один від одного на 15—20 м, а окремі напівземлянкові приміщення у цих рядах — на відстані від 2 до 50 м. Можна припускати, що селянські двори на поселенні утворювали вулиці. Приміщення, які знаходилися близько одне від одного, становили житлово-господарські комплекси окремих сімей». І далі:

«Кілька жител було розкопано на селищі, розташованому біля Райковецького городища на р. Гнилоп’яті. Це були напівземлянкові приміщення розміром від 9 до 16 м 2, заглиблені у грунт до 1,15 м. У житлах виявлено рештки глинобитних печей, що знаходилися переважно в правому кутку напроти входу. У кутках були ями від стовпів, які підтримували стіни і покрівлю; стіни були зроблені з тонких колод або плетеної лози і обмазані глиною. У житлах знайдено битий керамічний посуд, залізне окуття заступа, залізну крицю, що була сировиною для виготовлення господарського інвентаря, дрібні побутові речі і кістки свійських та диких тварин.»

Висновок №2. Навіть села (не кажучи вже про міста) залишили після себе чітку структуру. Наведені два приклади поселень чітко вказують і на сліди будинків (від 9 до 16 м2), їх кількість і розташування (в с.Кічкас виявлено сліди 57 будівель , розташованих в 4 ряди на відстані 15-20м один від одного), велика кількість сільськогосподарських знарядь (що і каже, що мешканці були саме селянами), і навіть залишки свійських тварин.

Я неодноразово наголошував, що якби ДІЙСНО існувало поселення, в будь-якій формі (місто чи село) в Китаїве, воно залишило би структуру і велику кількість знахідок!

То скільки взагалі могло мешкати на певній території городян і селян?

Для цього перейдемо до другого додаткового питання – скільки їжі споживали тоді люди?

Для відповіді на дане питання я знову буду спиратися на працю В.Й. Довженка «Землеробство Древньої Русі до середини XIII століття».

Оскільки в ті часи раціон харчування переважно складався з зернових культур (хліб і каші), то і будемо відштовхуватись саме від цих культур. Отже, слова дослідника: «… одна людина в рік споживала 20 пудів озимого і ярого хліба (норма споживання зернових продуктів селянина в XIX ст.)». Якщо перевести в метричну систему мір, вийде що в середньому людина споживала 320 кг на рік.

Стосовно врожайності, от що він зазначає: «В епоху Київської Русі рівень продуктивності землеробства давав можливість одержувати значну кількість додаткового продукту…Якщо в господарстві засівалося близько 8 десятин землі, то з них озимого хліба —близько 4 десятин. При урожайності озимих по 50 пудів з десятини виходить, що господарство збирало загалом близько 200 пудів озимого хліба. Треба урахувати також урожай з ярого поля, який йшов на годівлю худоби і давав деякі продукти для людей. Така кількість хліба значно перевищувала натуральні потреби сім’ї смерда, яка складалася в середньому з 6—7 осіб, і витрати, зв’язані з веденням господарства».

Тепер на прикладі Райковецького городища на Житомирщині спробуємо відповісти на питання скільки мешкало людей, скільки сіяли і скільки збирали зерна.

Дане городище характерно тим, що воно було добре досліджене Т.М. Мовчанівським ще в 30х роках 20ст. Дитинець мав площу 1.25 га (нагадаю Китаївське городище має площу 2.2 га), на території якого було знайдено і сліди напівземлянкових жител, велику кількість знаряддя, прикрас, рештки загиблих під час навали людей тощо.

Що з цього приводу пише В.Й Довженок: «Спробуємо приблизно визначити і кількість зерна, що збиралося в господарстві Райковецького городища. Середній врожай озимих в епоху Київської Русі становив, як вже зазначалося, близько 50 пудів з десятини. З площі 70 десятин озимого поля (половина всієї засіяної землі господарства) можна було зібрати близько 3500 пудів хліба і приблизно стільки ж — з ярого поля (другої половини всієї засіяної площі господарства). Отже, в господарстві Райковецького городища вироблялося щорічно близько 7 тис. пудів зерна».

Поясню. Одна десятина це приблизно 1га. З 70 десятин збиралось 7000 пудів зерна. Тобто з 1 га збирали 100 пудів зерна. Для зручності переведу в метричну міру. З 70 га збирали 112 000кг зерна. Або з 1 га збирали 1600 кг (800 кг озимої + 800 кг ярової пшениці)

Якщо задіяти вже відому формулу, то вийде що на території Райковецького городища могло проживати приблизно 160 осіб.

Якщо згадати, що одна людина споживала 20 пудів зерна, то виходить, що з 7000 пудів зібраного зерна, селянами споживалось 3200 пудів, 1000 пудів залишалось на засів і на продаж залишалось 2800 пудів. Звісно це теоретичні викладки і доволі оптимістичні. Літописи згадують і велику кількість неврожаю, навали половців і сарани які знищували посіви, що приводило до справжніх голодоморів (про голодомор 1092 року в Києві я вже згадував в попередній статті), тому скоріш за все зерна збирали значно менше.

Тепер, коли ми отримали відповіді на додаткові питання, повернемося до питання - скільки зерна і яку площу під посів потрібно було виділити щоби прокормити 7500 мешканців Пересічня і визначимо кількість селян за аналогією з розрахунками на Райковецькому городищі, де нагадаю визначили, що 160 осіб споживали 3200 пудів і ще 2800 пудів можна було продати городянам.

Якщо припустити, що городяни так само споживали 20 пудів на людину, то вийде, що 2800 пудів зерна вистачить на 140 городян. Тобто коефіціент спів-відношення буде 0,875. Тобто на 100 селян буде приходити приблизно 90 городян. Це вже не 1 до 10.

Припустимо, що на 7500 мешканців гіпотетичного міста Пересічень приходило приблизно 8500 селян, що разом -16 000 осіб.

Загальне споживання зерна – 16 000*20 =320 000 пудів ,або 5 120 000кг, або 5 120 тон на рік.

Якщо брати, що з 1 га збирали 1.6 тон озимої і ярової, то виходить що площа для посіву дорівнює 3 200 га (32 км.2). От тільки де взяти таку площу для посіву і де поселити 16000 людей на даній місцевості? Як вже згадувалось, жодних слідів масової забудови не виявлено.

Тобто навіть якщо і зменшити кількість населення з 82 500 до 16 000, все одно виходить нереальна кількість. Разом всі ці аргументи – відсутність знайдених укріплень навколо поселення, відсутність залишків житла і структури поселення, відсутність місця для проживання та харчової бази переконує мене, що літописний Пересічень ,або інше місто, в Китаїво просто не могло існувати!

То що тоді було в Китаїво?

Фортеця. Щоби зрозуміти, я зупинюся на такому актуальному для сьогодення моменті, як фортифікація в часи Русі.

Зроблю наголос розглядаючи тільки південий напрямок який безпосередньо нас стосується.

Отже починаючи з Великого Князя Київського Володимира Святославича, і переважно за часів Ярослава Мудрого, на Руській Землі починається масштабне будівництво для захисту руських земель від кочових народів.

В подальшому буду спиратися на дослідження вже згадуваного фахівця В.Й Довженка і його працю «Про типи городищ Київської Русі» і працю Ю.Ю. Моргунова «Древо-земляные укрепления Южной Руси в X – XIII веков».

На Правобережжі роль кордону між Київською Руссю і половецьким степом відігравала річка Рось. Тут відомо 13 городищ які відігравали роль фортець. Вони розташовувались на відстані 10 км один від одного в таких пунктах (починаючи від гирла): Пекарі (літописна Родня), Хмільна, Сахнівка, Нетребівка, Корсунь-Шевченківський (літописний Корсунь), Миколаївка, Хльорівка, хут.Половецький, Богуслав, Москоленки, Бушево, Ольшаниця (літописний Торчеськ), Біла Церква (літописний Юр’їв).

Пороська лінія градів підсилювалась системою фортець по Росаві і Стугні. На Росаві відомі городища в таких пунктах: Бабичі, Великий Ржавець, Пилява, Степанці, Козін. На Стугні – в Старих Безрадичах (літописний Тумаща), Заріччі (літописний малий Новгород), Василькові (літописний Василів).

На Дніпрі від Києва до Росі відомо 12 городищ – Китаїво, Трипілля (літописний Типоль), Халеп’є (літописний Халеп), Вітачів (літописний Витачев), на південь від Вітачева літописний Святополч, Ржищів (літописна Іван-гора), Чучинка (літописний Чучів), Ходорів, Заруб (літописний Заруб), Григорівка, Канів (літописний Канев), Пекарі (літописна Родня). Названі городища так само розташовані приблизно на відстані 10 км один від одного.

Посульська лівобережна (не розглядав її) і Пороська система оборони повернуті фронтом до степу захищаючи землі з південого-сходу і півдня – головного напрямку нападу кочовиків. Половці часто прориваючи посульську лінію прямували через Лівобережжя на правий берег Дніпра . З лівого берега Дніпра, повинні були перехопити кочовиків фортеці по річкам Удай, Трубеж, Супой. Якщо і вони проривалися, їх вже зустрічала Дніпровська лінія оборони на правому березі (до якої і відноситься фортеця в Китаїво) яка і повинна була запобігти просуванню половців в глибину Держави і забезпечити захист Києва.

Саме розташування градів-городищ на відстані в 10 км один від одного дозволяло тримати в полі зору два сусідніх гради, зв'язок з якими здійснювався шляхом світлової сигналізації. До речі, одна із головних гіпотез назви «Витачів» – скандинавська («віта холм» – вогонь на пагорбі. Зауважимо, що археологи розкопали у Витачеві залишки сигнальної башти).

Поруч з Китаївом (яке було біля Дніпра) були розташовані фортеці в Пирогове , Будаївка (мало досліджені), в Віті –Поштовій (літописний Звенігород ) і далі південніше Білгорода в бік річки Ірпінь городища в Плесецькому, Чорногородці, Бишеві…

Тому Китаївське городище це була одна з ланок фортець величезної системи для захисту руських земель, а ніяк не місто Пересічень.

Чому я детально на цьому зупинився?

Україна знаходиться в стані війни коли загроза знову прийшла зі Сходу. Більш прискіпливе вивчення системи фортифікації часів Русі, побудованих з врахуванням мобільної війни, дуже допомогли би нам для Перемоги. Ми бачимо наскільки у нас проблеми і з фортифікацією і з забезпеченням безпеки цивільного населення, тому важливим є не перетворювати історію Китаїво, як і історію Русі, на міфотворчість, а вивчати її, досліджувати, переймти досвід минулих століть щоби не робити помилок. Міфотворчість і дешевий популізм з присмаком патріотизму, тільки введуть нас в оману і можуть привести до катастрофічних наслідків.

Нарешті дам свої розрахунки стосовно того скільки могло проживати людей в районі Китаїво.

Виявлена загальна площа Городища -2,2 га.

Житлова забудова (60%) 2.2* 0,6 = 1,32 га

Площа однієї садиби – 0,03 га.

Кількість садиб 1,32 / 0,03 = 44шт

Кількість людей в одній родині – 5 осіб.

Кількість населення проживаючого в садибах 44 *5 = 220 осіб.

Це якщо припустити, що люди проживали на городищі. Скоріш за все на городищі була тільки невелика залога і їх родини. Припустимо, що гарнізон нараховував до 20 професійних вояків, тоді вони і їх родини складали 100 осіб і відповідно, ще 10-150 осіб могли мешкати поруч з городищем і які в разі небезпеки сховатися за його укріпленнями. Це могли бути ті хто забезпечував залогу всім необхідним – гончар, коваль, пастухи тощо. Інші, в тому числі і селяни, могли в разі потреби сховатися в лісі, або печерах.

Відповідно і кількість селян сягала десь до 300 осіб.

Тоді загальна кількість населення в даній місцевості могла досягати близько 520 осіб.

Норма споживання на одну людину – 20 пудів.

Разом всі споживали десь 520 * 20 = 10 400 пудів зерна (166 400 кг, або 166,4 тон).

Врожайність з 1 га – 1,6т. зерна (це максимум).

Територія під посіви тоді могла сягати 166,4 /1.6 = 104га. Це той максимум населення яке могло прожити на відповідній території. Скоріш за все населення було навіть меншим.

Знову наголошу, це мої розрахунки і відповідні висновки. Якщо є інші розрахунки стосовно того скільки могло проживати людей в даній місцевості в ті часи, буду радий ознайомитися. Головне зараз підійти до питання максимально фахово і конструктивно.

Ну а тим кому ближче міфи, а не наука, покажу одне зображення.

Це Натарадж – один з образів Шиви, поширений елемент в світогляді індуїзму. Шива зображає своїм танцем енергію Створення – Зберігання – Руйнування. Це шлях Пізнання і Діяльності. А під його ногою –демон Апасмара який собою символізує невігластво, неуцтво, пусту балаканину.

«Щоб зберегти знання у світі, Апасмару слід підкорити, а не вбити, оскільки це порушить необхідний баланс між духовним знанням і невіглаством. Вбивство Апасмари символізувало б досягнення знань без (суттєвих) зусиль, відданості та важкої праці, що призвело б до знецінення знань у всіх їхніх формах. Щоб підкорити Апасмару, Господь Шива прийняв форму Натараджі — Володаря танцю — і виконав космічний танець Тандава».

Це я до того, що кожен міф відображає нашу сутність, тільки в іншій формі. Коли люди міфологізують власне минуле, вони тим самим, підсвідомо, визнають свою безпорадність, невпевненість в сьогоденні і відсутність сил на зміни. Як і первісні люди, які вважали що духи предків повинні їх оберігати, так і прихильники всіляких міфів намагаються знайти захист під уявленим героїчним минулим. Таим шляхом рухається сучасна росія з її міфом – «побєдобєсія», таким шляхом і рухаються прихильники міфічного Пересічня. Їм простіше вірити у власну фантазію чим своїми силами змінити своє життя на краще.

Таким чином, символ Натараджі демонструє, що кожному з нас обирати чи Силу Знань чи Невігластво. Енергію Створення або Бездіяльність. Шлях до Пізнання абр Самообман. Розвиток або Занепад. Бути Переможцем, або Підкореним. Кожен обирає своє, в тому числі кожен має право на віру в міфи, от тільки потім, за такий самообман, доводиться платити занадто високу ціну. Обирайте.