Микола Томенко остаточно зруйнував останній російський міф про воїнів-інтернаціоналістів в Афганістані

З нагоди 45-роковин введення обмеженого контингенту радянських військ в Афганістан та з ініціативи Інституту національної памʼяті відбувся круглий стіл щодо сучасної оцінки війни в Афганістані.

Тезово передам свою НЕЗМІННУ позицію щодо оцінки участі українців у Афганській війні.

Перед цим нагадаю, що після своєї служби в Афганістані (1983-1985) я ще в 1987 році ПУБЛІЧНО виступив за військову службу українців ЛИШЕ на території України, а перебування радянських військ в Афганістані назвав ОКУПАЦІЄЮ.

1. Так званий «интернациональный долг» в Афганістані як складова ідеології «русского міра».

На жаль, останні кілька десятків років моя позиція про МАРАЗМАТИЧНІСТЬ і НЕАДЕКВАТНІСТЬ терміну воїни-ІНТЕРНАЦІОНАЛІСТИ не була підтримана ні більшістю афганців, ні владою. Справа в тому, що афганська номенклатура ревно служила Кучмі, Януковичу та їх партіям, цілувала руки московським попам й водночас активно ділила посади, квартири, машини і медальки від влади. Наша ж афганська меншість брала активну участь в Помаранчевій революції, створила Афганську сотню під час Революції гідності та всіляко допомагає нашій боротьбі в російсько-українській війні. Саме війна проти України, яка прикривається черговою інтернаціонально-визвольною місією «русского міра», підтверджує мою тезу про шкідливість використання міфу про «интернациональный долг» в Афганістані.

Натомість ДО СЬОГОДНІ, офіційна афганська номенклатура гордо називає себе «воїни - інтернаціоналісти». Це при тому, що їхні так звані побратими-інтернаціоналісти з РФ в перших рядах чергової російської «интернациональной миссии» за знищення України та українців.

Відрадно, що наша позиція і передовсім 10-річна війна Росії проти незалежної України суттєво вплинула і на позицію українського суспільства. Так згідно останнього соціологічного дослідження лише 7,3 відсотка вважають війну СРСР в Афганістані - інтернаціональним обовʼязком, а 74, 2 - імперською війною, яку вів комуністичний режим.

2. Що ж робити з памʼятниками та знаками тим, хто загинув у війні в Афганістані.

На моє переконання, памʼятники, де вшановуються жертви війни мають бути збережені як символ трагедії українців, які в часи бездержавності мусили воювати за інші імперії. Натомість, на памʼятниках пропаганди «интернациональному долгу советской армии» повинні змінитися надписи або вони мають перемістися до музеїв доби тоталітаризму.

3. Що робити з афганською номенклатурою за бюджетні кошти?

Впевнений, що вже давно настав час ПОВНІСТЮ зупинити фінансову підтримку із бюджетів воюючої України афганської вір-номенклатури, яка вже більш як 30 років паразитує на «героїзмі так званих воїнів-інтернаціоналістів радянської армії в Афганістані». Водночас держава повинна поважати родини загиблих воїнів і тих, хто отримав поранення і пройшов через випробування тією війною. Бо сотні тисяч молодих українців не по своїй волі стали заручниками і жертвами афганської авантюри московських старців із політбюро комуністичної партії радянського союзу.

І спеціальні слова подяки та підтримки моїм афганським друзям, які нині передають досвід молодим воїнам ЗСУ та допомагають своєю волонтерською працею наближати перемогу над російською ордою країни-терориста війсьвого злочинця Путіна.

П.С. Подяка команді Національного військово-історичного музею України за підтримку цього заходу та цікаву й пізнавальну екскурсію залами Музею НАСТАВ час остаточно зруйнувати російський міф про воїнів-ІНТЕРНАЦІОНАЛІСТІВ в АФГАНІСТАНІ.

З нагоди 45-роковин введення обмеженого контингенту радянських військ в Афганістан та з ініціативи Інституту національної памʼяті відбувся круглий стіл щодо сучасної оцінки війни в Афганістані.

Тезово передам свою НЕЗМІННУ позицію щодо оцінки участі українців у Афганській війні.

Перед цим нагадаю, що після своєї служби в Афганістані (1983-1985) я ще в 1987 році ПУБЛІЧНО виступив за військову службу українців ЛИШЕ на території України, а перебування радянських військ в Афганістані назвав ОКУПАЦІЄЮ.

1. Так званий «интернациональный долг» в Афганістані як складова ідеології «русского міра».

На жаль, останні кілька десятків років моя позиція про МАРАЗМАТИЧНІСТЬ і НЕАДЕКВАТНІСТЬ терміну воїни-ІНТЕРНАЦІОНАЛІСТИ не була підтримана ні більшістю афганців, ні владою. Справа в тому, що афганська номенклатура ревно служила Кучмі, Януковичу та їх партіям, цілувала руки московським попам й водночас активно ділила посади, квартири, машини і медальки від влади. Наша ж афганська меншість брала активну участь в Помаранчевій революції, створила Афганську сотню під час Революції гідності та всіляко допомагає нашій боротьбі в російсько-українській війні. Саме війна проти України, яка прикривається черговою інтернаціонально-визвольною місією «русского міра», підтверджує мою тезу про шкідливість використання міфу про «интернациональный долг» в Афганістані.

Натомість ДО СЬОГОДНІ, офіційна афганська номенклатура гордо називає себе «воїни - інтернаціоналісти». Це при тому, що їхні так звані побратими-інтернаціоналісти з РФ в перших рядах чергової російської «интернациональной миссии» за знищення України та українців.

Відрадно, що наша позиція і передовсім 10-річна війна Росії проти незалежної України суттєво вплинула і на позицію українського суспільства. Так згідно останнього соціологічного дослідження лише 7,3 відсотка вважають війну СРСР в Афганістані - інтернаціональним обовʼязком, а 74, 2 - імперською війною, яку вів комуністичний режим.

2. Що ж робити з памʼятниками та знаками тим, хто загинув у війні в Афганістані.

На моє переконання, памʼятники, де вшановуються жертви війни мають бути збережені як символ трагедії українців, які в часи бездержавності мусили воювати за інші імперії. Натомість, на памʼятниках пропаганди «интернациональному долгу советской армии» повинні змінитися надписи або вони мають перемістися до музеїв доби тоталітаризму.

3. Що робити з афганською номенклатурою за бюджетні кошти?

Впевнений, що вже давно настав час ПОВНІСТЮ зупинити фінансову підтримку із бюджетів воюючої України афганської вір-номенклатури, яка вже більш як 30 років паразитує на «героїзмі так званих воїнів-інтернаціоналістів радянської армії в Афганістані». Водночас держава повинна поважати родини загиблих воїнів і тих, хто отримав поранення і пройшов через випробування тією війною. Бо сотні тисяч молодих українців не по своїй волі стали заручниками і жертвами афганської авантюри московських старців із політбюро комуністичної партії радянського союзу.

І спеціальні слова подяки та підтримки моїм афганським друзям, які нині передають досвід молодим воїнам ЗСУ та допомагають своєю волонтерською працею наближати перемогу над російською ордою країни-терориста війсьвого злочинця Путіна.

П.С. Подяка команді Національного військово-історичного музею України за підтримку цього заходу та цікаву й пізнавальну екскурсію залами Музею